90 років від дня народження майстрині художнього ткацтва Домни Єфремової

Народилася Домна Єфремова 1936 року в с. Решетилівка (нині місто) на Полтавщині. Повоєнне дитинство малої Домни було важким, працювати доводилося на рівних із дорослими, бо крім Домни у родині було ще двоє дівчаток – їх виховувала мама сама, батько не повернувся з війни. Завершувала освіту у вечірній школі робітничої молоді (1970), вже працюючи на Решетилівській фабриці художніх виробів. Хоч як такої фабрики у Решетилівці тоді ще не було – Домна застала артіль «Троянда». Дівчинка мріяла стати ткалею, проте у свої 14 років була дрібненькою і найменшою зростом у класі, так що дівча не діставало ногами до педалей верстата. Тому й відправили її у цех килимарниць, де зріст великого значення не мав. У подальшому все життя і творчість Домни Єфремової були пов'язані з цим підприємством. У трудовій книжці Домни Федосіївни – єдиний запис: фабрика художніх виробів імені Клари Цеткін, на якій вона пропрацювала з 1951 по 1998 р. у бригаді з виготовлення килимів-гобеленів. Свою роботу жінка дуже любила. Саме завдяки фабриці Домна лишилася в Україні й не поїхала на батьківщину чоловіка.

У 1982 році килимарниця отримала почесне звання «Заслужений майстер народної творчості УРСР». Домна Єфремова була учасницею обласних, республіканських та міжнародних мистецьких виставок. Виконавиця килимів рослинного орнаменту та сюжетних гобеленів за ескізами професійних художників, зокрема О. Ротару, С. Кириченка, Г. Мороза, В. Прядки, В. Федька, С. та Л. Джусів, Л. Товстухи, І. та М. Литовченків, О. Саєнка, Л. Жоголь. Роботи Домни Єфремової відзначаються художньою майстерністю, реалістичним відтворенням дійсності.

У 1984 році майстриня виготовляла килими-гобелени для експозицій Черкаського краєзнавчого музею, Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького, літературно-меморіального музею М. В. Гоголя, музеїв Києва. Оригінальний гобелен «Пісня щастя» (1979), створений для інтер’єру Полтавського палацу шлюбу.

Проте жінка не лише килими ткала, а й могла замінити художників на фабриці, бо мала тонкий мистецький хист та відчуття кольору. Уміла ті кольори підібрати й розкласти у палітру, необхідну для роботи килимарниці. «А от українську розцвітку не дозволяли ставити. Щоб жовте біля синього – не дай Боже поставити. І ми вже знали: якщо квітка синя, жовту серединку у жодному разі не можна робити. Звісно, абсурд, але то вважалося проявом націоналізму, хоча це було елементарне поєднання кольорів», – згадувала про ті часи майстриня.

1986 року, разом з художниками Леонідом Товстухою, Надією Бабенко та килимарницею Ганною Бондарець «за високохудожнє використання народних традицій у творах декоративно-прикладного мистецтва», удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка.

У 1991 році Домна Федосіївна пішла на заслужений відпочинок, але довго на пенсії не була: керівництво фабрики попрохало майстриню повернутися на виробництво. На той час у підприємства було стільки замовлень, що працівниці не встигали їх виконувати.

У 2024 році Домна Єфремова відійшла у вічність.