24 лютого 2026, 08:21
Народився Олексій Лісовський 1861 року в селі Мачухи Полтавського повіту. 1886 року закінчив юридичний факультет Новоросійського Імператорського університету (нині Одеський національний університет імені I. I. Мечникова). Знав сім мов. Служив в одеській і харківській судових палатах, з 1890 р. – у Миргороді секретарем земського з'їзду. 1892 року переїхав із Миргорода до Полтави і до 1898 року працював секретарем губернської земської управи. Як великий шанувальник класичної музики, 1897 року разом з Д. В. Ахшарумовим організував у Полтаві Товариство любителів симфонічної музики. У Полтаві виявилася і його непокірлива українська вдача – за участь у так званій «справі 23 земців» влада висилає Лісовського з Полтави.
З 1899 року він працює в Катеринославі – в управлінні Катерининської залізниці, стає правителем канцелярії на залізниці (тогочасне місто стрімко зростало, на той час там було значно більше свободи, ліберальних вольностей, ніж у традиційній Полтаві). Варто було Лісовському переїхати до Катеринослава, як він тут же зайнявся просвітницькою діяльністю. Активно співпрацював з катеринославською газетою «Приднепровский край». Так, 1902 року в цій газеті друкуються тези його лекції «О малоросском национальном типе». Тези ці тоді ж таки передруковує часопис «Киевская старина».
У Катеринославі видано п’єсу О. Лісовського «Хто батька покидає, того Бог карає». То була перша українська п’єса, видана в Катеринославі й один із перших художніх творів українською мовою в місті на Дніпрі.
З іменем Лісовського пов’язують і низку недозволених владою проєктів прогресивних видань. Так, разом із Миколою Биковим (першим редактором першої української газети в Січеславі «Добра порада», 1906) О. Лісовський значився редактором-видавцем щоденної газети «Громадська справа» у Катеринославі, клопотання про яку подавалося 1905 року до Головного управління у справах друку. Часопис передбачав публікацію кореспонденцій на громадсько-політичні й економічні теми, замітки про справи губернії та життя Росії та закордонних (зарубіжних) держав.
Лісовський писав п’єси і прозу, 1901 року в Сумах видав «Збірник творів». Як фольклорист опублікував «Опыт изучения малорусских дум» (1890), «Біографія і характеристика кобзаря Т.М. Пархоменка» (1903). Виступав з лекціями про Тараса Шевченка, брав участь у вечорах його пам’яті. Окремими виданнями вийшли його книжки – «Опыт изучения малорусских дум» (1890), «Главные мотивы в поэзии Т.Г. Шевченко» (Полтава, 1896), «По Екатерининской железной дороге» (Катеринослав, вип.1, 1903).
За редакцією Лісовського видано також «Описание Криворожского рудного бассейна», готувалося до друку «Описание Донецкого каменно-угольного бассейна». Рукописний архів Лісовського, що складався з багатьох розвідок з історії літератури, музики і суспільної думки в Росії (зокрема, про декабристів Муравйових-Апостолів), на жаль, загинув.
За участь у революційних подіях 1905-1907 років Олексій Лісовський зазнав переслідувань з боку царської влади. Наприкінці 1905 року за участь у страйку залізничників він звільнений з роботи й заарештований. Вийшовши з в’язниці, змушений виїхати з Катеринослава. Зайнявся читанням лекцій на улюблені історико-літературні та музикознавчі теми. Був співробітником багатьох газет і журналів. Незадовго до Першої світової війни Лісовському вдалося влаштуватися в управління Кубансько-Чорноморської залізниці на Кубані, де працював і після революції. У 1918-1920 роках редагував журнал «Кубанская рада». Був ведучим симфонічних концертів у Краснодарі.
Помер 1934 р. від висипного тифу у Краснодарі.
Лісовський
Підпишіться, щоб отримувати листи.