Звернення Президента України Володимира Зеленського з нагоди Дня Конституції

В ніч на 15 червня до списку доказів свого божевілля він додав Києво-Печерську лавру та Успенський собор. Черговий удар, черговий прояв їхнього нутра і водночас черговий доказ того, що згуртованість українців – найбільша сила. В ту ніч наша Лавра вистояла завдяки нашим людям.

Шановні присутні, дорогі наші воїни, наші пожежники і рятувальники, державні діячі, панове президенти, представники духовенства та дипломатичного корпусу, дорогий Український народе!

Сьогодні особливий день. Емоційно і духовно дуже сильний. Неділя. День Конституції України. Рівно 30 років тому зведено важливу опору самостійності нашої держави. Коли українці перестали жити за старим, а головне, чужим законом і повною мірою почали будувати нове життя, своє життя на нових засадах і принципах, головний з яких – це право України бути собою. Суверенною, неподільною, незалежною. Це фундаментальні речі нашого Основного Закону – Конституції України. Але будь-які статті Конституції були б лише буквами на папері без мільйонів українців, які готові захищати нашу незалежність, свою землю, свої права і свободи та робити це в єдності. І тільки так.

Ми бачили таку єдність сотні разів. Ми бачили цю єдність в ніч на 15 червня саме тут, у цьому символічному місці нашої сили, у нашій Лаврі, біля нашого Успенського собору. Собору, який вистояв, за який молилися разом і який разом рятували працівники ДСНС – дякую вам, – наші священники, колектив національного заповідника та всі небайдужі. Рятували унікальні експонати і реліквії, долали вогонь і вітер, робили це самовіддано, ініціативно, злагоджено, попри ризик повторного удару ворога і без додаткових, особливих інструкцій: нікому не треба було пояснювати, чому й наскільки це так важливо.

Це символічно, це прояв нашої зрілості і, зокрема, розуміння Конституції України, яка дає українцям орієнтири, але далі саме наші люди наповнюють її змістом, наповнюють життям щодня й доводять: сила Основного Закону України не у юридичній красі статей, а у справжній єдності України.

Саме ця наша згуртованість – і вночі 15 червня, і вранці 24 лютого, і впродовж усієї війни – одна з причин, завдяки якій ми стоїмо разом і стоїмо зараз тут, на своїй землі, під своїми прапорами, бойовими знаменами і хрестами, відзначаючи свої свята, віддаючи належне своїй державі, народу, своїй Конституції. Всьому, що об’єднує нас, коли ми твердо знаємо: Лавра стоїть, Софія стоїть, отже, Київ стоїть, стоїть Україна. Стоїть і вистоїть.

Бо заради неї борються і за неї моляться в кожному куточку нашої держави. І відображенням цього стане сьогоднішня спільна молитва тут. Унікальна, абсолютно унікальна молитва, яка вперше пройде у такому форматі й поєднає священників з різних регіонів України. Тих, чиї церкви пошкодили і зруйнували російські удари: поранені храми України на Харківщині, Сумщині, в Дніпрі, Чернігові, Ірпені. Разом з ними за Україну будуть молитися священники з Бердянська, Одещини і Тернопільщини, які пройшли пекло російського полону.

Отець Василь Федоренко, який поєднав Божу і військову служби – боронив Маріуполь і хрестив бійців на «Азовсталі». Капелан Микола Лучинський, що відкрив у храмі Хмельницька експозицію про цю війну та експонати якої привіз сам – сам безпосередньо після регулярних поїздок на фронт.

Служитель парафії на Франківщині Іван Теремко, який колись переніс ампутацію, а сьогодні навідує і зміцнює дух наших важкопоранених бійців. Очільник польського костелу на нашій Миколаївщині Павел Станяшек, який народився в Польщі, але з 2014 року живе в Україні, обравши своєю місією поміч нашим людям і воїнам на фронті. І Валентин Гороховський з Херсону, який не здав свою церкву окупантам, вивіз із захопленого міста багатьох дітей і повернувся у свій храм після звільнення Херсону, бо правда завжди бере гору.

Сьогодні ми почуємо їх, почуємо їхні історії, які поєднує головна мораль: усе зруйноване ми відбудуємо, адже вціліло світло у душі. Україна сильна, а сильна тоді, коли одним цілим стали держава, церква, наше військо, народ України та світ – весь світ, що нам так сильно допомагає. Заради миру і заради України. Нехай це прямо не записано у Конституції України, але точно відповідає духу закону, за яким ми будуємо своє життя у цей складний час, і точно відповідає тим світлим ідеям, з якими захищали Україну і незалежність наші полеглі герої, наші героїчні воїни й кожен і кожна, хто віддали своє життя, щоб наша держава жила. Прошу зараз усіх вшанувати їх хвилиною мовчання.

Дякую вам.

Пані та панове!

2026-й – особливий рік для нашої держави. Україна відзначає річниці ухвалення Конституції, створення ЗСУ, відродження державних символів і гривні, а вінцем цього
є 24 серпня 2026 року – День Незалежності України. Тридцятип’ятиріччя відновлення нашої незалежності. Важливо, що у такий рік Україна зароджує нові, знакові елементи свого державотворення.

Сьогодні я вніс у парламент закон про Український національний пантеон. Імена всіх героїв, які в різні століття та епохи боролися заради України, надихали Україну, будуть поєднані й назавжди вписані в нашу історію з великої літери, з великою повагою і увагою від держави – нашої держави, України, яка поважає себе, цінує своїх та захищає своє – своє – це дуже важливо, – своє право бути українцями. Коли ніхто й ніколи не буде наказувати нам, як жити, як говорити, кого нам любити, кому бути вдячними і яких героїв шанувати.

І саме у цьому контексті, як знак саме такої вдячності сьогодні ми виправляємо ще одну історичну несправедливість, і відтепер тут, у Києво-Печерській лаврі, абсолютно по праву стоятиме погруддя великого українця і покровителя Лаври Івана Мазепи.

Століттями Росія бруднила його ім’я, прагнула, щоб українці дивилися на свою історію чужими очима, переконуючи наш народ, що Мазепа – зрадник. Це брехня, і ця брехня програла. Назавжди.

І сьогодні ми вшановуємо свого видатного державного і військового діяча, мецената, главу козацької держави Івана Мазепу.

І важливо, що ми робимо це саме тут, в Лаврі, яка за його опіки дійсно розквітла – храмами, дзвіницями й своїм унікальним українським бароковим обличчям.

І безумовно, масштаб цієї постаті  заслуговує на повноцінний пам’ятник в столиці нашої держави. Вважаю, що ідеальне місце для нього існує – існує з грудня 2013-го на бульварі Шевченка. І я впевнений: там, де Ленін впав, міцно стоятиме Мазепа.

Дорогі друзі, дорогі громадяни!

Сьогодні ми у Києво-Печерській лаврі. Дійсно це наша гордість. Це одна з найдавніших святинь християнського світу, яка була бастіоном православ’я Східної Європи і яка завжди була набагато більше ніж тільки монастир. В часи, коли Москви ще не існувало, Лавра була джерелом розвитку, де творилась українська історія, освіта, наука, мистецтво, іконопис, книгодрук, медицина. Тут формувалась українська душа, наша пам’ять і національна ідентичність.

Вже в серпні, на Успіння, Києво-Печерській лаврі буде 975 років від заснування. Це особливий рубіж, бо зміниться лише одне покоління – і українці на цій землі будуть відзначати тисячоліття Лаври. Наша національна святиня наряду з Софією, Спасо-Преображенським собором Чернігова та іншими багатьма свідками Київської Русі тисячолітнього існування – усе це разом остаточно фіксує факт, що коріння українців на цій землі неосяжне, міцне, своє.

Я недаремно кажу зараз про подію, що відбудеться через 25 років. Такі дати, як тисячоліття Лаври, Україна зустріне гідно. І підготовку почне вже сьогодні. Адже мова про довгий і кропіткий процес. Це оновлення та збереження десятків пам’яток культури, музейних колекцій, споруд Лаври, нашої великої спадщини – одного зі світових центрів християнства. Це потребує великої та спільної роботи, яку ми починаємо вже сьогодні. І тисячоліття Лаври маємо так само зустріти у єдності, яка посилює і захищає наш народ і нашу державу. Відповідний указ про це я підписую тут і зараз. 

Дорогий народе!

Тридцять років тому ухвалено Конституцію України. Конституцію демократичної держави, вільної та здатної захищати свої цінності, яка має завдяки Конституції добрий фундамент для побудови України – України європейської.

Україна вже пройшла великий шлях, і на цьому фундаменті зведено багато. І вже розпочато перемовини щодо нашого членства – майбутнього членства в ЄС, і вже відкриваються кластери, і кожен такий крок поєднує нас – Україну і Європейський Союз, українців і, безумовно, всю Європу. За кожним таким успіхом держави стоять наші громадяни, стоять наші воїни і всі наші люди, які захищають безпеку й захищають майбутнє всієї Європи і які щодня всіма справами наближають не просто вступ, а утвердження нас як невід’ємної частини спільного європейського дому. І за кожним таким кроком також стоять і наші однодумці з інших країн, справжні друзі й союзники, перевірені часом і боротьбою, які довели, що Україна і Європа – одне ціле.

Усіх таких особистостей Україна буде відзначати новою державною нагородою. Це орден Європи. Символ результативності спільного захисту нашої Європи.

Україна абсолютно заслужила мати орден саме з такою назвою. Заслужила своєю цілодобовою боротьбою за життя Європи. І всі, хто у цій боротьбі стояли і стоять пліч-о-пліч з нами, будуть удостоєні такої відзнаки – українського ордена Європи.

Дорогі українці, дорогі українки!

Я починав цю промову з того, якою визначальною силою є наша українська згуртованість. І я хочу підкреслити це ще раз, бо всі ми сьогодні єдині у головному: Україна хоче миру. Україна хоче жити своїм життям на своїй землі і бути вільною визначати своє майбутнє, обирати собі друзів, пишатися тими, хто дійсно на це заслуговує, і бути сильною не здати те, що є справді цінним для всіх нас. Коли українці разом і коли ми працюємо на спільну мету, ми досягаємо надзвичайного. Вірю, що разом досягнемо й того, про що всі ми мріємо, – миру сильного, справедливого, миру для України. Точно це буде. Буде наша незалежність. Буде наш Український народ. Будуть наші святині. Бережемо їх. Дбаємо про державу. Працюємо на нашу Україну. Я дякую всім, хто захищає ближніх і дбає про наші національні інтереси як про самого себе.

Вітаю вас із Днем Конституції України!

Слава Україні!